незворотній процес

1. що не підлягає відміні/ скасуванню/ ліквідації/ знищенню; незворотний

2. що не може рухатись у зворотному напрямі

- irreversible decision рішення, яке не можна відмінити

- irreversible decree закон/ декрет, що не підлягає відміні

- irreversible process незворотній процес

- to assume an irreversible character набути незворотного характеру

ЕНТРОПІЯ ( від грецьк. έν - в і τροπή - поворот, зміна, перетворення) - загальнонаукове поняття, яке відіграє центральну роль у науково-теоретичному описі еволюційних процесів фізики, біології та ін. наук. Поняття "Е." вперше було введене Клаузіусом (1865) для визначення міри незворотного розсіяння енергії в термодинамічній системі, де термін "Е." означає особливу функцію стану системи. Т. зв. нерівність Клаузіуса дозволяє визначити характер процесів, що відбуваються в адіабатично ізольованій системі, тобто процесів, які відбуваються без теплообміну з навколишнім середовищем. Можливими є тільки процеси, за яких Е. або залишається незмінною (зворотні процеси), або зростає (незворотні процеси). Поняття "Е.", застосоване до термодинамічно нерівноважних або незворотних станів, виражає міру "старіння" системи. Воно набуло широкого застосування в інших областях науки. В статистичній фізиці Е. характеризує міру ймовірності здійснення будь-якого макроскопічного стану. В теорії інформації Е. - міра невизначеності будь-якого досліду, який може мати різні наслідки. Поняття "Е." може відігравати велику роль у розумінні процесів, що відбуваються в живих організмах, оскільки останні можна розглядати як складну відкриту систему, що знаходиться у нерівноважному, але стаціонарному стані.

I ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio - розкриття, розвиток) - термін, що позначає розвиток, переважно незворотні зміни, які мають місце в живій і неживій природі, а також у соціальних системах. Е. може вести до ускладнення, диференціації, підвищення рівня організації системи (прогресивна Е.) або ж, навпаки, до пониження її рівня. Можливою є також Е. при збереженні загального рівня (або висоти) організації, напр., Е. геологічних систем, мовних. Термін "Е." найчастіше застосовується на означення розвитку біологічних об'єктів під впливом природного добору. Ранніми натуралістами Е. уявлялась як послідовність органічних форм, тобто "драбина істот", пояснення якої не виходило за межі ідей креаціонізму. Незрозумілість механізмів і рушійних сил Е. призвела до появи спекулятивних концепцій Е., найбільш завершеною серед яких була теорія Ламарка. Згідно з нею, Е. організмів - це двоєдиний процес. Один тип еволюційних змін відбувається під дією внутрішніх сил, інший - в результаті пристосування до середовища. Дарвін відмовився від ламарківської теорії безпосереднього пристосування й охарактеризував рушійну силу Е. через взаємодію спадковості, мінливості і добору. Подальший розвиток теорії Е. пов'язаний з успіхами генетики, започаткованої законами Менделя про розщеплення ознак при схрещуванні. Успіхи генетики відкрили шлях для дослідження видових популяцій. Особливе місце займає група еволюційних уявлень (від Ламарка до Спенсера), за якими на неадаптивні, незалежні від середовища, зміни накладаються адаптації, обумовлені середовищем. Стосовно соціальних систем Е. розглядається як аспект розгортання історичного процесу, який базується на поступових кількісних змінах. У цьому розумінні антиподом Е. є революція.

[br]

II див. еволюція та революція

СИНТЕТИЧНА ТЕОРІЯ ЕВОЛЮЦІЇ (СТЕ) - цілісна система поглядів на субстрат, причини, рушійні сили, закономірності та наслідки еволюційного процесу, сучасний дарвінізм. Сформувалась переважно в ЗО - 40-х рр. XX ст. завдяки дослідженням Вавілова, Гаузе, Тимофеєва-Ресовського (Росія), Добржанського, Гершензона, Шмальгаузена (Україна), Елтона, Симпсона, Майра (США), Хакслі (Англія), Ренша (Німеччина) та ін. У становленні СТЕ поважну роль зіграло експериментальне вивчення екологічної диференціації виду, створення математичної теорії боротьби за існування, вчення про організм як ціле в індивідуальному та історичному розвитку В. изначальними методологічними чинниками синтезу виступили популяціоцентризм, імовірнісний аналіз та моделювання, проведення вимог точних наук у біології. Основні положення СТЕ: еволюція є процесом створення нових та підтримання існуючих пристосувань (адаптацій); найменша еволюціонуюча одиниця - популяція, головна рушійна сила - природний добір, основний матеріал для добору - мутаційна мінливість; контроль еволюції здійснюється у процесі боротьби за існування. Структурно СТЕ складається з теорій мікро- та макромегаеволюції. Теорія мікроеволюцїї вивчає незворотні перетворення генетико-екологічної структури популяцій, які можуть привести до формування нового виду; теорія макроеволюції - походження надвидових таксонів (родів, родин, рядів, класів), основні напрями та закономірності розвитку життя на Землі; теорія мегаеволюції - походження таксонів найвищого рангу (типів, царств), виникнення самого життя та людини. СТЕ стимулювала розробку низки конкретних теорій еволюції, котрі пояснюють особливості історичного розвитку основних рівнів та форм організації живого, а також законів зміни самих законів розвитку (еволюції еволюції). Це дозволило осягнути еволюцію як єдиний і разом з тим множинний потік самоорганізації сущого. Для сучасного етапу розвитку СТЕ характерні відкриття, котрі істотно поглиблюють бачення феномена еволюції: з'ясування біохімічної єдності та спільності генетичного коду для всього живого, розуміння екологічної ніші виду як сукупності його адаптивних можливостей щодо освоєння довкілля, унікальності біосистем дозволяють обґрунтувати хід еволюції як складної системи авторегулюючих циклів, простежити взаємодію стабілізуючої та дестабілізуючої форм природного добору, співвідношення стазису та зміни (періодів відносної стабілізації та бурхливих змін у розвитку виду). Нарешті, в межах теорії антропогенезу та вчення про біосфери сформульовано бачення людини як видової істоти, котра є домінантною в біосфері, перетворює її в свою монопольну екологічну нішу, що робить людину відповідальною і за організацію біосфери, і за темпи та напрями подальшої еволюції біоти. Водночас СТЕ не дає задовільного пояснення деяким ключовим проблемам еволюції: постання екосистем, еволюційне значення макромутацій, феномен життєвих форм (екобіоформ) тощо.